Знайомство громади з новою мистецькою подією – виставкою традиційної народної творчості «Мистецтво моєї родини».
Сахновщинська публічна бібліотека знайомить громаду з новою мистецькою подією – виставкою традиційної народної творчості «Мистецтво моєї родини». Очі замилуються представленими тут виробами декоративно-художніх ремесел: килимами, рушниками, картинами, міні-панно, наволочками, доріжками, підзорами, серветками тощо. Виготовлялися названі речі, починаючи з перших років минулого століття, і закінчуючи останніми роками нинішнього, 21-го сторіччя. Належать вони родині нашої землячки, сахновщанки Римми Устименко. Явило їх світу майстерне жіноцтво роду: прабабуся Синиця Харитина Єгорівна, 1886 р.н., бабця Форіна Марія Яківна, 1905 р.н., матуся Решетняк Лідія Сергіївна, 1937 р.н., безпосередньо Устименко Римма Іванівна, 1965 р.н. Створені предмети рукоділля різними техніками: вишивкою (традиційним хрестиком, гладдю, болгарським хрестиком), мережкою (в’язання гачком, гаптування), набиванням голкою-гачком (килимарство). Найбільше серед фамільних реліквій рушників, адже саме вони одвіку вважалися потужними оберегами в родині. Через те й були у великій пошані, і їх в селянській оселі завжди було багато. У них вишивальниці закладали трисутність, глибокі символи, витворені багатьма поколіннями талановитого роду. Бо рушники народжувалися і жили за власними законами. Кожен орнамент - символ із закодованою мудрістю, ще з дохристиянських часів. Оригінальні стародавні рушники з квітами, пташками, деревом життя. В них добре виражені характерні для слобожанського типу вишивок червоно-чорні кольори та узори. Цікаве поєднання геометричного, фауністичного і рослинного візерунків пізніших рукодільних зразків з широкою палітрою кольорів дають підставу говорити про багату символіку і уяву наших мисткинь. За відомостями від попередніх рукодільниць (світла їм пам’ять), переданими нащадкам, рукотвори були призначені передусім для обрядодій, затишку житла та окраси життя. Але вони також органічно пов’язували сім’ю з історією народу, розкривали національне світобачення родини, її естетичні і моральні норми, звички та вміння. Усій цій премудрості навчили праматері роду. Залюблені у традиційні художні промисли, умілі майстрині, вони створювали таку красу - очей не відведеш. І оту досконалість разом з працелюбством своїм та розсудливістю прагли передати дітям.Джерелом для творення візерунків часто-густо були пісенні сюжети (наприклад килим «Несе Галя воду…»), та й вишивали їх, співаючи дівчата і молодиці. З любов’ю вони добирали орнамент, кольори ниток і вишивали, гаптували з піснею. Пригадували в своїх розповідях покійні, що нерідко замолоду збирались на спільні рукодільні вечорниці, та, звичайно ж, співали. Гарних наших, вічних народних пісень. І впліталася пісня у барви. І між хрестиків-мережок озивалася то жалібним плачем, то задерикувато-жартівливою триндичкою.Цей виставковий скарб залишили доньці у спадок мама та бабусі. У цих народних шедеврах - частинка їх нелегкого життя в роки темні та грізні, непомильне відчуття кольору та гармонії, земна простота і віковічна зваженість. А що передамо ми дітям своїм? Неодмінно мусимо сьогодні збирати усе втрачене, недбайливо розкидане, додавати до старих і свої нові символи у рушники і сорочки, бо так було споконвіку.Відрадно, що молода невісточка Римми Іванівни - Устименко Оксана Анатоліївна теж вишиває традиційним хрестиком. Тож віриться, що вже не обірвати ту нитку, яка снується красою і добром з давнини, в’ється сонячним променем у невтомних руках українки третього тисячоліття. Плекайте свої обереги, хай боронять вас, родини ваші на многії літа.
Провідайте виставку, насолодіться прекрасним!
Коментарi